Електронний посібник "Види обпилювання"

Види обпилювання.

Обпилювання зовнішніх плоских поверхонь починають з перевірки припуску на обробку, що міг би забезпечити виготовлення деталі відповідно до креслення.
При обпилюванні плоских поверхонь використовують плоскі напилки — драчовий і личкувальний. Спочатку обпилюють одну широку поверхню (вона є базою, тобто вихідною поверхнею для подальшої обробки), потім другу паралельно першій тощо. Прагнуть того, щоб обпилювана поверхня завжди перебувала у горизонтальному положенні. Обпилюють перехресними штрихами. Паралельність сторін перевіряють штангенциркулем, а якість обпилювання — перевірною лінійкою в різних положеннях (уздовж, упоперек, по діагоналі).
Нижче подано послідовність обпилювання поверхонь стальної плитки (рис. 1.14) з точністю до 0,5 мм.

Рис. 1.14. Поверхні стальної плитки, які мають обпилювати.

Спочатку обпилюють широкі поверхні плитки, для чого:

затискують плитку у лещатах поверхнею А догори і так, щоб оброблювана поверхня виступала над губками лещат не більше ніж на 4—6 мм;

обпилюють поверхню А плоским драчовим напилком; обпилюють поверхню А плоским личкувальним напилком, перевіряють її прямолінійність перевірною лінійкою;

встановлюють плитку в лещатах і затискують поверхнею Б догори; обпилюють поверхню Б плоским драчовим напилком; обпилюють поверхню Б плоским личкувальним напилком; перевіряють її прямолінійність лінійкою, а паралельність поверхні А — штангенциркулем.

Завершивши обробку широких поверхонь, переходять до обпилювання вузьких поверхонь плитки, для чого слід:

надягнути на губки лещат нагубники і затиснути в лещатах плитку поверхнею 4 догори;

обпиляти поверхню 4 плоским драчовим напилком; обпиляти поверхню 4 плоским личкувальним напилком; перевірити її прямолінійність лінійкою, а перпендикулярність до поверхні А — косинцем;

затиснути в лещатах плитку поверхнею 2 догори; обпиляти поверхню 2 плоским драчовим, а потім — личкувальним напилком; перевірити її прямолінійність перевірною лінійкою, паралельність поверхні 4 — штангенциркулем, а перпендикулярність до поверхні А — косинцем;

затиснути в лещатах плитку поверхнею 1 догори; обпиляти поверхню 1 плоским драчовим напилком за косинцем; обпиляти поверхню 1 плоским личкувальним напилком; косинцем перевірити її перпендикулярність до поверхонь А і 4; затиснути в лещатах плитку поверхнею 5 догори; обпиляти поверхню 3 плоским драчовим напилком; косинцем перевірити її перпендикулярність спочатку до поверхні А, потім — до поверхні 4;

обпиляти поверхню 3 плоским личкувальним напилком; косинцем перевірити її перпендикулярність до інших поверхонь;

зняти задирки зі всіх ребер плитки;

остаточно перевірити всі розміри та якість обробки плитки лінійкою, косинцем, штангенциркулем.

Лекальні лінійки служать для перевірки прямолінійності обпилених поверхонь на просвіт і на фарбу. При перевірці прямолінійності на просвіт лекальну лінійку накладають на контрольовану поверхню (рис. 1.15, а) і за розміром світлової щілини (рис. 1.15, б) встановлюють, у яких місцях є нерівності та їх розміри.

Рис. 1.15. Перевірка прямолінійності обпилених поверхонь:
а — накладання лекальної лінійки на контрольовану поверхню; б — способи перевірки на просвіт.

Для перевірки прямолінійності на фарбу на контрольовану поверхню наносять тонкий шар синьки або сажі, розчиненої у мінеральному маслі, потім накладають лінійку і ледь притирають її до контрольованої поверхні, в результаті чого у місцях великих виступів фарба знімається.
Обпилювання поверхонь косинців, розміщених під прямим кутом, пов’язане з підгонкою внутрішнього кута, що зумовлює певні труднощі. Обравши одну з поверхонь за базову (зазвичай обирають більшу), обпилюють її начисто, а потім обробляють іншу поверхню під прямим кутом до базової (рис. 1.16).
Правильність обпилювання другої поверхні перевіряють перевіреним косинцем, одну полицю якого прикладають до базової поверхні.
Обпилювання поверхонь по внутрішньому прямому куту здійснюють так, щоб до іншої поверхні було звернено ребро напилка, на якому немає насічки.
Нижче наведено послідовність обробки поверхонь, спряжених під кутом 90°, тобто послідовність виготовлення косинця 90°:

закріпити заготовку косинця в лещатах і дерев’яному бруску;

обпиляти послідовно широкі поверхні спочатку плоским драчовим, а потім — плоским личкувальним напилком;

перевірити якість обпилювання перевірною лінійкою, паралельність поверхонь — кронциркулем, а товщину — штангенциркулем;

замінити дерев’яний брусок нагубниками, затиснути косинець обпиленими поверхнями й обпиляти послідовно вузькі поверхні косинця під кутом 90°; для забезпечення точності обробки спочатку слід обробити вузьку поверхню, щоб мати прямий кут між нею і широкими поверхнями; потім у такій самій послідовності обробити вузьку поверхню, перевіряючи її косинцем відносно поверхні;

у вершині внутрішнього кута просвердлити отвір Ø 3 мм, а потім ножівкою зробити проріз до нього завширшки 1 мм для виходу інструмента й запобігання розколин при загартуванні;

обпиляти послідовно внутрішні вузькі поверхні під кутом 90°, витримуючи при цьому паралельність поверхонь;

обпиляти послідовно торцеві поверхні;

зняти задирки з вузьких поверхонь;

відшліфувати наждачним папером усі поверхні косинця; на відшліфованих поверхнях не має бути подряпин і рисок. 

Рис. 1.16. Обпилювання косинця.

Наведена послідовність обробки косинця забезпечує площинність кожної поверхні та перпендикулярність ребер між собою і до поверхонь.
Обпилювання кінця стрижня на квадрат починають з обпилювання грані (рис. 1.17), розмір перевіряють штангенциркулем. Потім обпилюють грань під кутом 90°.

Рис. 1.17. Обпилювання кінця стрижня на квадрат, шестигранник, шістнадцятигранник.

Обпилювання циліндричних заготовок. Циліндричний стрижень спочатку обпилюють на квадрат, у розмір сторін якого має входити припуск на наступну обробку. Потім у квадрата обпилюють кути і дістають шестигранник, з якого обпилюванням виготовляють шістнадцятигранник; у процесі подальшої обробки дістають циліндричний стрижень потрібного діаметра. Щоб дістати чотири і вісім граней, шар металу знімають драчовим напилком, а шістнадцятигранник обпилюють личкувальним напилком. Контроль обробки здійснюють штангенциркулем у кількох місцях.

Обпилювання ввігнутих і опуклих (криволінійних) поверхонь. Багато деталей машин мають опуклу або ввігнуту форму. При обпилюванні та розпилюванні криволінійних поверхонь вибирають найраціональніший спосіб видалення зайвого металу.
В одному випадку потрібне попереднє випилювання ножівкою, в іншому — висвердлювання, у третьому — вирубування тощо. Надто великий припуск на обпилювання веде до великих витрат часу на обробку, а надто малий часто призводить до браку деталі.

Обпилювання ввігнутих поверхонь. Спочатку на заготовці розмічають потрібні контури деталі. Значну частину металу в даному випадку можна зняти вирізуванням ножівкою, надавши западині в заготовці форму трикутника, або висвердлюванням. Потім напилком обпилюють грані, а півкруглим драчовим напилком спилюють виступи до нанесеної риски. Профіль перерізу круглого або півкруглого напилка вибирають таким, щоб його радіус був меншим, ніж радіус обпилюваної поверхні.
Не доходячи до риски приблизно на 0,3—0,5 мм, драчовий напилок замінюють личкувальним. Правильність форми розпилювання перевіряють за шаблоном на просвіт, а перпендикулярність обпиляної поверхні до торця заготовки — косинцем.
Обпилювання опуклих поверхонь показано на рис. 1.7.18, б. Після розмічання ножівкою зрізують кути заготовки і вона набуває потрібної форми. Потім за допомогою драчового напилка знімають шар металу, не доходячи до риски на 0,8—1 мм, після чого личкувальним напилком остаточно обережно знімають шар металу, що залишився за рискою.

Рис. 1.18. Обпилювання ввігнутих (а) та опуклих (б) поверхонь.

Виготовлення шпонок. Призматичну шпонку (рис. 1.7.19, а—в) виготовляють, виконуючи такі операції:

вимірюють на стальній смузі й відрізують ножівкою заготовку потрібної довжини для шпонки згідно з кресленням;

обпилюють начисто площину А, потім розмічають і обпилюють поверхні 1 і 2; перпендикулярність перевіряють косинцем;

розмічають поверхні 3 і 4 згідно з кресленням (довжину, ширину, радіуси заокруглення);

обпилюють поверхні 3 і 4, перевіряючи розмір штангенциркулем, а перпендикулярність поверхонь — косинцем;

обпилюванням підганяють шпонку до відповідного паза; шпонка має входити у паз без натискування, легко і сідати щільно, без хитання;

обпилюють поверхню Б по висоті, витримуючи заданий розмір 16 мм.

Обпилювання тонких пластинок звичайними прийомами недоцільне, оскільки при робочому ході напилка пластинка вигинається і виникають «завали». Не рекомендується для обпилювання тонких пластинок затискувати їх між двома дерев’яними брусками (планками), оскільки при цьому насічка напилка швидко забивається деревною та металевою стружкою і його доводиться часто чистити.

Рис. 1.19. Виготовлення призматичної шпонки:
а — заготовка; б — розмітка; в — готова шпонка .

З метою підвищення продуктивності праці при обпилюванні тонких пластинок доцільно з’єднувати (склеювати) 3—10 таких пластинок у пакети. Прийоми обпилювання вузьких поверхонь у пакеті ті самі, що й при обпилюванні плоских поверхонь. Для з’єднання тонких пластинок можна використовувати спеціальні пристрої, до яких належать розсувні рамки, намітки, копіри (кондуктори) тощо.

Обпилювання у розсувних рамках. Найпростіший пристрій — це металева рамка (рис. 1.20), лицьова сторона якої ретельно оброблена і загартована до високої твердості. Оброблювану пластину закладають по рисці в рамку і затискують болтами. Потім рамку затискують у лещатах і обробляють доти, поки напилок не торкнеться верхньої площини рамки. Оскільки ця площина має велику точність, обпилювана площина не потребує додаткової перевірки за допомогою лінійки.

Рис. 1.20. Обпилювання у розсувних рамках.

Обпилювання в універсальній намітці. Універсальна намітка (паралелі) складається з двох брусків (рис. 1.21) прямокутного перерізу, з’єднаних між собою двома напрямними планками. Один з брусків жорстко з’єднаний з напрямними планками, а другий може пересуватися вздовж них паралельно нерухомому бруску.

Рис. 1.21. Обпилювання в універсальній намітці.

Спочатку в слюсарних лещатах встановлюють розсувну рамку, а потім заготовку. Після суміщення розмічальної лінії з верхньою площиною рамки заготовку разом з планками затискують у лещатах і обпилюють.

Обпилювання у плоскопаралельних намітках. Найпоширеніші плоскопаралельні намітки, що мають точно оброблені площини і виступ, які дають змогу обробляти поверхні, розміщені під прямим кутом, без контролю косинцем під час обпилювання. На опорній площині намітки є кілька різьбових отворів. За допомогою гвинтів до цієї площини можна прикріпити напрямні лінійки або косинець, що дає змогу обпилювати деталі під заданим кутом.

Обпилювання за копіром (кондуктором). Найпродуктивнішим є обпилювання заготовок, що мають криволінійний профіль, за копіром (рис. 1.22). Копір — це пристрій, робочі поверхні якого оброблені відповідно до контуру оброблюваної деталі з точністю від 0,05 до 0,1 мм, загартовані й відшліфовані.

Рис. 1.22. Обпилювання за копіром.

Заготовку, яку потрібно обпилювати, вставляють у копір і разом з ним затискують у лещатах. Після цього обпилюють виступаючу частину заготовки до рівня робочих поверхонь копіра. При виготовленні великої кількості однакових деталей з тонкого листового матеріалу в копірі можна закріплювати одночасно кілька заготовок.

Обробка поверхонь. Вибір способу обробки й послідовність переходів залежать від оброблюваного матеріалу, вимог до якості поверхні, її стану, а також конструкції, розмірів деталі й припуску (0,05—0,3 мм).

Ручне зачищання обпиляної поверхні. Коли потрібна висока точність обробки, поверхні після обпилювання остаточно обробляють бархатними напилками, полотняною або паперовою шліфувальною шкуркою й абразивними брусками.
При остаточній обробці поверхонь користуються дерев’яними брусками з наклеєною на них шліфувальною шкуркою. У деяких випадках смужку шкурки накладають на плоский напилок, притримуючи при роботі її кінці руками. Для обробки криволінійних поверхонь шкурку намотують на оправку в кілька шарів (рис. 1.23, б). Зачищання ведуть спочатку грубими шкурками, потім тонкими. Ручне зачищання — малопродуктивна операція.

Рис. 1.23. Обробка начисто обпиляної поверхні:
а — напилок зі шліфувальною шкуркою і робота ним; б — зачищення ввігнутої поверхні .